Крупецька громада
Славутський район, Хмельницька область

Історія с.Полянь, с. Комарівка, с.Хоровиця

С.Полянь

Сучасна  офіційна  назва  села  - Полянь.  Село  сільського  типу .СелоПолянь  розташоване  в  Північно – Західній  частині  Хмельницької області , Славутського  району.        

Село  розміщується  на  правому  березі  річки Горинь ,  яка  являється  притокою Прип’яті. Віддаль  села до  районного  центру  міста  Славута – 16км. ,до  обласного  центру міста  Хмельницького  - 98км. , до найближчої залізничної  станції  Кривин  - 3км.Число  жителів  села  Полянь  за  переписом  1959 року  становить  1083чол. Село  розташоване  в  Пвнічній частині  Волино – Подільської  височини , яка  має  нахил на Пінічно – Західні  області . Рельєф  характеризується  значним  пониженням   і  зветься  Острозькою низовиною . По  лівому  і  правому  березі  річки Горинь розкинулись  у  вигляді  піщаних   насипів  горинські  бархани , які  утворилися  в  наслідок  вивітрювання  пісковика  і граніту.

За складом грунтів поля населеного пункту належать  до  Берездівськогоаграгрунтового   району  , для  якого  характерні  сірі  і  світло- сірі  опідзолені грунти ( піщано – суглинкові  на  поверхні). Корисні  копалини  в  околицях  населеного  пункту  незначні.  Серед  природних   багатств є  вапняки , торф  і  на берегах ріски  Горинь  в  піску  у  вигляді невеликих напівпрозорих камінців  жовтого  кольору  і  різних  відтінків – від   бурого  до  яснозолотистого- трапляються  янтар – закам’яніла  смола  хвойних  дерев , які  росли  мільйон  років  тому. Місцева  назва -  янтаро – бурштин.

В   багатьох  місцях  зустрічається  пісок  і  різнокольорові  глини ,  які  використовуються  , як  будівельний  матеріал.  На лівому  березі  річки  Горинь розміщений баласний кар’єр.

 

С. Комарівка

Наприкінці 16 століття князь Василь-Костянтин Острозький заснував на місці теперішньої Комарівки, на лівому березі Горині Свято-Михайлівський чоловічий монастир. Монастир побудований на насипній гряді, серед зелених луків, первісна довжина якої сягала 375 метрів. Центром обителі був Свято-Георгієвський храм.

Наприкінці 18 - на початку 19 століття входила до єдиного господарського комплексу Кривинської волості, якою тоді майже повністю володіли Яблоновські.

На кінець 19 століття у селі 108 будинків і 593 жителів. Селяни займалися, крім рільництва, вирубом дерева до сплаву і рибальством. На ґрунтах села на берегах Горині виступала гончарська глина. В селі функціонували водяний млин і ґуральня.

Князь Роман Дем'ян Сангушко збудував в селі підприємство з виробництва паперу, яке давало на кінець 19 — початок 20 століття продукції на 100 тисяч рублів.

За переписом 1911 року 815 жителів, ґуральня з продукцією 26030 відер горілки на рік.

В повоєнні роки за селом Комарівка були виявлені родовища вапняку де тривалий час працювало виробництво по випалюванню вапна, була збудована початкова школа, до 1970 року в селі Комарівка розташовувався бригадний відділок колгоспу імені Куйбишева.

 

С.Хоровиця

На кінець 19 століття у селі 31 будинок і 219 жителів. Відносилось до Кривинської волостіОстрозького повітуВолинської губернії.

На початку ХХ століття в селі Хоровиця нараховувалось 300 дворів в тому числі прилягали хутори: Хутір Гретинь, Галашевщина, Кульонія, Шляхова, Будки , Лобни. Близько до села Білотин в одному із хуторів знаходився смолярний завод, в 23 кварталі від села був розташований шпалоріз, де працювали люди з різних куточків світу , на даний час на тому місці встановлено пам’ятник. В 36 кварталі від села (пізніше була військова частина) жили люди, був розташований клуб, все це прилягало до села Хоровиця.

Зі слів Нетикши Юзефи Карлівни 1912 р.н., в селі Хоровиця була сільська рада, де вона працювала секретарем, головою сільської ради був Вуйцих Володимир.

В 1934 році з села почали масово виселяти поляків.

У вересні 1943 року нацистами було спалено 68 дворів села Хоровиця, загинуло 7 жителів.

В 2005 році в селі Хоровиця за рахунок власних коштів сільської ради скульптором Лелях С.М. виготовлено та встановлено на місці першого поховання обеліск Валі Котику та загиблим односельчанам.