Історія села Колом’є
Село Колом’є
Село Колом’є розташоване в північно-західній частині Хмельницької лбласті, на півночі Волино-Подільської височини, розкинувшись на правому березі річки Горинь, яка є притокою Прип’яті.
Рельєф характеризується значним пониженням і називається Острозькою низовиною.
Грунти переважають сірі опідзолені і супіщані, дуже рідко чорнозем. Корисні копалини в околицях села незначні. Переважно це торф, різнокольорові глини, вапняк, пісок. Які використовуються як будівельний матеріал.
Віддаль села до районного центру міста Славути – 10км, до обласного центру міста Хмельницький – 135км.
Сусідніми селами є: Полянь, Крупець, Кривин, Стригани.
Версій виникнення назви села є дві. Перша з них така – жителі краю будували село колами в цілях оборони. А друга полягає в тому, що село Колом’є розкинулось ніби-то колом навколо річки Горинь.
На території села виявлено сліди життя людей давньої епохи. Проце свідчать знайденні в землі стародавні знаряддя праці: скребачки, наконечники стріл та списів, а також кам’яні сокири.
Усі ці знахідки можна віднести до неолітичного періоду, який розпочався за 8 тисяч років тому. Характерною ознакою неоліту є поступовий перехід до скотарства та землеробства.
Недалеко від церкви під час будівництва погреба була розкопана гончарна піч із залишками виробів з глини: глиняний посуд і люльки.
В центрі села височіє курган-горб штучного походження, за переказами – козацька могила, можливо часів битви з Ордою.
В 11-12 століттях землі, де розташувалось наше село входили до складу Київської Русі. З 13 століття вони були у володінні Галицько-Волинського князівства.
Село Колом’є (Коломя, Коломлі) вперше згадується в реєстрі подимного податку з м.Острога і Острозької області за 157 рік. Воно назване в списку сіл спустошених татарським набігом 1575 року і на 1576 рік порожніх.
Колом’є первісно належало князям Острозьким. В акті розподілу землі між Острозькими князями Яношем та Олександром в 1602 році село згадується під назвою Колемка. В цьому документі вказано, що жителі села Колом’є займалися землеробством, рибальством, гончарством. Сировиною для гончарства була глина, яку брали влісі за селом Комарівка. В 1648 село згадується під назвою Колум. З цього документу ми дізнаємось, що в селі проживало 32 чоловіка, а в 1651 році було вже 105 жителів.
Богдан Хмельницький був в навколишніх селах в грудні 1648 оку. За Андрусівським перемир’ям в 1667 році Колом’є залишилося під владою панської Польщі.
Пізніше в середині 17 століття перейшло у власність до князів Яблонських, які володіли ним до 1856 року. У 1856 році село було продане з публічного торгу за борги князя Владислава Яблонського графині Зубовій, а остання відправила його у 1864 році євреєві-купцю Іцькові Янкелевичу Герману. А з 113 року його земля переходить у спадщину дочці – купчисі Леві Ціллії Ісаківні, яка в 1913 році мала в своєму володінні вже 9 тисяч десятин землі.
Колом’є входило до складу Кривинського економічного маєтку, який славився прекрасним славним лісом. Герман винищив і розпродав весь ліс до пня.
В 1872 – 1873 роках поблизу Колом’я було прокладено лінію Києво – Брестської залізниці.
На цей час в селі діяло дві корчми.
В 1875 році поблизу церкви була відкрита церковно – приходська школа, яка існувала на кошти сіл Колом’є, Комарівка, Полянь. Приміщення школи збереглося до наших днів.
На початку 19ст. в с.Колом’є вже було 174 будинки і 866 мешканців, які займалися сільським господарством і риболовлею. В селі був вітряний млин. В першій половині 19 століття в селі працювали гончарі, а потім цей вид ремесла згас. З покладів місцевої глини і вапняку випалювали цеглу і вапно. На території села діяло 12 кузней і 4 стельмашні.
