Історія села Потереба
Село Потереба
Село виникло у ХІХ ст. остаточно походження назви не відоме. Існує думка, що назва села Потереба походить від топоніма «Поруби» - місцевість у лісі, де зараз розташоване село і на місці, якого колись активно велась лісовирубка.
Якщо села Мощанівка і Дідова Гора були чеськими колоніями то село Потереба було заселене здебільшого польськими переселенцями католиками. Про це свідчать характерні прізвища: Барановський, Бренецький, Самковський і т.п. зараз поляки виїхали або асимілювалися.
За даними 1968 в селі Потереба проживало 358 чоловік, у 1995 – 127 чоловік, зараз немає і сотні.
Про село в період від його заснування і до другої світової війни відомо зовсім мало.
В селі Потереба було створено колгосп ім. Чкалова, який в 1949 році був об’єднаний із колгоспом «ІІІ Інтернаціоналу» с. Дідова гора а в 1960 році був приєднаний до колгоспу «Нове життя» с. Лисиче.
Початок Другої світової війни одразу дався взнаки потереб’ям. Дехто із селян був призваний в ряди радянської армії і воював на фронтах фінської війни а потім і на фронтах Великої Вітчизняної. Всього було призвано 24 чоловіки.
Під час війни було в селі було організовано підпільну організацію яка на підставі наказу українського штабу партизанського руху увійшов до партизанського загону, із з’єднання Одухи А. З. 21 -22 січня 1944 року село було визволене від німецьких загарбників.
В селі було утворено колгосп ім. Чкалова, до якого, після першого укрупнення, в 1949 році було приєднано колгосп ім. ІІІ Інтернаціоналу села Дідова гора, а 1960 року, після другого укрупнення колгосп ім. Чкалова було приєднано до колгоспу «Нове життя» с. Лисиче. в колгоспі утримувались корови, вівці, коні. Була вага, водонапірна башта, яка стоїть там і по нині, стельмашня.
В 1993 році, потеребці, слідом за дідогірцями, вийшли зі спілки селянських господарств “Дружба”, відокремились і стали підсобним господарством Хмельницької АЕС. Це дало їм нові робочі місця. Вирішилась проблема підвозу учнів сіл Дідова Гора та Потереба до школи в с. Лисиче. Зважаючи на те що селяни що станом на 8 червня 1995 року Дідогірці і потеребці не були членами колгоспу, а працювали в ПГ ХАЕС, тому ні земельних часток ні майнових (паїв) вони не отримали. Питання щодо земельних паїв вирішилось лише у 2005 році у судовому порядку, і селяни отримали земельні паї розміром 7,69 умовних кадастрових гектарів, в той час як у с. Лисиче – 2,65 га.
Сьогодні у селі проживає 80 чоловік – переважно пенсіонери. У селі є магазин. Молодь на заробітках. Дехто із селян намагається господарювати на своїй землі. У селі в руках селян є чотири трактори і зернозбиральний комбайн. Щодня вісім дітей доставляються у Лисиченський НВК шкільким автобусом.
На окраїні села і досі стоїть приміщення сільського клубу, що пустує уже більше 20 років, до експлуатації не придатне. З метою задоволення потреба громади села (проведення сходу села, виїзного прийому громадян тощо) сільською радою, для цих потреб у Славутського РайСТ було викуплено приміщення магазину.
