Троцюк Андрій Васильович
Троцюк Андрій Васильович
Троцюк Андрій Васильович народився в місті Славута 29 вересня 1977 року. Після закінчення Славутської школи №4 у 1996 році Андрій став військовим, проходив строкову службу у військово-морській піхоті. Ці роки загартували його характер, навчили відповідальності й відваги. Але навіть тоді, коли служба завершилася, він не залишався осторонь життєвих випробувань. Він працював різноробочим в різних містах України та деякий час за кордоном. Разом із дружиною виховував сина Дмитра, якого навчав головному — бути гідним своєї землі, шанувати свободу і боротися за неї.
Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Андрій не зволікав ані хвилини. Він добровільно пішов на фронт, знаючи, що його сила, досвід і мужність потрібні Україні. Ворог зламав його тіло, але не його дух. Після важкого поранення Андрій повернувся додому, але думка про те, що боротьба триває, ніколи його не полишала.
Війна знову постукала в його двері 6 березня 2022 року. Він повернувся в армію, знову взяв до рук зброю, щоб боронити наш дім, наш народ, нашу свободу. Службу проходив у військовій частині А1556 на посаді гранатометник мотопіхотного взводу.
Його син Дмитро пішов за батьком, бо кров справжнього воїна тече у жилах цієї родини.
Найважчий удар долі стався у грудні 2024 року, коли Дмитро зник безвісти. Та навіть цей біль не зламав Андрія. Попри право на демобілізацію, він залишився на фронті. Бо знав: його місце там, де вирішується доля України.
4 січня 2025 року солдат Андрій Троцюк героїчно загинув на Курщині, виконуючи свій військовий обов’язок. Він залишив нам не лише спогади, а й приклад справжньої самопожертви, любові до України, якої не затьмарить навіть смерть.
У воїна залишився лише брат, а також жевріє надія, що десь продовжує битися серце його зниклого безвісти сина Дмитра.
Андрій був надзвичайно добрим і товариським, мав багато друзів, які цінували його за щирість і людяність. Найбільшим же його скарбом була безмежна любов до сина.
Поховали Героя у селі Лисиче Крупецької громади.
